Гаряча лінія
Гаряча лінія
Як росія виправдовує примусове вивезення українських дітей. Роз’яснення щодо відмінностей депортації від так званої «евакуації».
Від початку широкомасштабної війни рф проти України окупанти примусово вивезли понад 211 тисяч дітей, серед яких 2 161 дитина-сирота та дитина, позбавлена батьківського піклування.
Примусове вивезення дітей підпадає під ознаки трьох статей Римського статуту Міжнародного кримінального суду (6-8):
- геноцид у вигляді насильної передачі дітей з однієї людської групи у іншу;
- злочин проти людяності у вигляді депортації або насильного переміщення населення;
- воєнний злочин у вигляді незаконної депортації або переміщення чи незаконного позбавлення волі.
Проте рф називає ці примусові вивезення «евакуацією», вірогідно спираючись на статтю 49 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.
Дійсно, стаття містить дозвіл на евакуацію за певних виняткових обставин – це необхідність забезпечення безпеки та вагомі причини військового характеру. Але в цій статті забороняється:
- переміщення, яке має примусовий характер;
- переселення чи депортація населення на територію країни-окупанта, якою у даному випадку є росія;
Статтею дозволено:
- евакуація з небезпечних ділянок у безпечні, але в межах окупованої території з подальшим повідомленням держави-покровительки, тобто України, та Міжнародного Комітету Червоного Хреста;
- евакуація на територію, підконтрольну українській владі.
Окрему увагу слід приділити наміру росії віддавати на всиновлення українських дітей, що прямо свідчить про умисел, спрямований на геноцид шляхом насильної передачі дітей з однієї людської групи в іншу.
З метою сприяння поверненню дітей та недопущенню їх незаконного усиновлення Уповноваженим скеровано відповідні листи до Комітету ООН з прав людини, Комітету ООН з прав дитини, Міжнародного Товариства Червоного Хреста, Глобального Альянсу національних інституцій з прав людини, а також проведено особисті зустрічі з представниками організацій.