Особливості становища дітей на тимчасово окупованих територіях України та на території РФ

2.1. Примусове переміщення та депортація дітей на територію РФ

Масштаби політики примусового переміщення та депортації українських дітей вражають. Утім, почалася масова депортація дітей ще за декілька днів до розгортання широкомасштабної збройної агресії проти України — 18 лютого 2022 року була оголошена так звана «евакуація» з «ДНР» та «ЛНР»¹². У рамках кампанії з підготовки широкомасштабного вторгнення російська влада обґрунтовувала необхідність переміщення дітей можливою загрозою з боку ЗСУ. Станом на 27 лютого 2022 року в спортивно-оздоровчому комплексі «Ромашка» на території Неклінівського району Ростовської області розмістили 457 дітей з трьох будинків-інтернатів Донецька¹³.

Враховуючи обмеженість доступу до окупованих територій та систематичне ненадання РФ інформації щодо переміщених нею дітей, Україні вдалося встановити особи 19 393 дітей, яких депортували на територію РФ¹⁴. Крім того, держава докладає зусиль для встановлення місцезнаходження дітей, які перебували на тимчасово окупованій території України під ризиком примусового переміщення чи депортації, і доля яких невідома. За даними Центру стратегічних комунікацій, їх вивозили до 57 регіонів, серед яких віддалені географічно Сахалінська область (близько 8 тисяч кілометрів від місця звичного проживання), Новосибірська область (близько 4 тисяч кілометрів), Ямало-Ненецький автономний округ (близько 4 тисяч кілометрів), Мурманська область (близько 3 тисяч кілометрів), Омська область (близько 3 тисяч кілометрів). Дітей було передано в російські регіони, які значно відрізняються від звичного місця проживання в культурному та релігійному плані: Республіка Дагестан, Республіка Татарстан, Чеченська Республіка¹⁵.

Для аналізу явища депортації українських громадян, зокрема дітей, можна умовно виділити такі категорії неповнолітніх, які примусово переміщені в межах тимчасово окупованих територій України чи депортовані на територію РФ:

(а) діти у супроводі, тобто неповнолітні, переміщені разом із законними представниками або разом із одним з них;

(b) діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, які перебували в закладах на територіях України, тимчасово окупованих до 24.02.2022 року в Донецькій, Луганській областях;

(с) діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, які перебували в закладах на територіях України, тимчасово окупованих після 24.02.2022 року (поки нам відомо про Херсонську область);

(d) діти, які внаслідок війни осиротіли чи опинилися без батьківського піклування (внаслідок смерті батьків чи опікунів, розлучення з батьками в процесі проходження так званої «фільтрації», полону батьків/опікунів тощо);

(e) діти, які ймовірно зі згоди батьків були вивезені на тимчасово окуповані території України чи територію РФ та утримуються в таборах або санаторіях для «перевиховання»¹⁶;

(f) діти, які були вивезені для диспансеризації та проведення медичних обстежень чи надання медичної допомоги (проведення медичного втручання).

Приналежність дитини до тієї чи іншої виокремленої групи впливає на вразливість її становища, зокрема, в контексті повернення в Україну. Тому на деяких категоріях переміщених / депортованих дітей варто зупинитися детальніше.

Так, на сьогодні РФ не передбачає можливості репатріації неповнолітніх сиріт та позбавлених батьківського піклування¹⁷. Більше того, діти з даної категорії перебувають у найбільшій зоні ризику стати жертвами насильницького передавання в російські родини та нав’язаного громадянства держави-агресора, яке супроводжує процес передавання під опіку та/або усиновлення. Окреме проблемне питання — ідентифікація та повернення дітей, депортованих та усиновлених росіянами протягом 2014–2021 років, зокрема тих, які через тимчасову окупацію не мали українських документів, що посвідчують особу.

Кількість депортованих українських неповнолітніх на так зване «перевиховання» на окуповані території України, за свідченнями російської сторони, у 2022 році становила близько 30 тисяч осіб¹⁸. При цьому 10 тисяч дітей примусово перемістили на територію окупованого Кримського півострова, де діє мережа з семи закладів (зокрема, таборів, санаторіїв, шкіл), близько 2–2,5 тисяч — у Білорусь, де функціонує щонайменше чотири заклади¹⁹. За даними дослідження Єльського університету, інші неповнолітні стали жертвами депортації до 34 таборів на території РФ, 12 з яких розташовані на узбережжі Чорного моря, 10 — навколо Москви, Казані, Єкатеринбурга. 11 таборів розташовані на відстані понад 800 кілометрів від звичайного місця проживання дитини (2 з них — у Сибіру, 1 — на Далекому Сході). Абсолютним рекордсменом за даним параметром є Магадан, розташований за 6300 кілометрів. Щоб дістатися до табору, діти спочатку їхали автобусом, потім — потягом, і нарешті — літаком (2 перельоти)²⁰. Найбільша кількість неповнолітніх була зосереджена в 4 закладах — «Артек» (Крим), «Орленок» (Краснодарський край), «Океан» (Владивосток), «Смена» (Краснодарский край)²¹. Протягом «перевиховання», тривалість якого свавільно збільшувалася російськими агентами без згоди законних представників неповнолітніх, діти могли бути розміщені відразу в кількох закладах. Розміщення дітей в таких віддалених регіонах є свідомим заходом, щоб ускладнити їх повернення. Розподіл їх за різними регіонами також спрямований на більшу інтеграцію дітей в російський культурний і освітній простір та втрату зв’язку з українською ідентичністю внаслідок обмеження спілкування з іншими представниками української національної групи.

Щодо проходження так званої «диспансеризації»: за даними російської сторони, які були оприлюднені на ХХ Всеросійському з’їзді уповноважених з прав дитини в суб’єктах РФ, що проходив 26–27 квітня в Казані, в рамках виконання доручення Президента РФ від 5 жовтня 2022 року № Пр-1872 було організоване проведення «поглиблених профілактичних медичних оглядів дітей на територіях ДНР, ЛНР, Запорізької та Херсонської областей», зокрема, в так званій «ДНР» — більше 106,6 тисяч дітей, в так званій «ЛНР» — більше 79,9 тисяч дітей, в Запорізькій області — більше 32 тисяч дітей, в Херсонській області — 11,7 тисяч дітей, а також в Краснодарському краї (з числа тих, хто виїхав з так званих «нових територій») — 4,2 тисячі дітей.

Станом на березень 2023 року за результатами «диспансеризації» до РФ було депортовано щонайменше 550 дітей. Заклади, в яких можуть утримуватися неповнолітні, включають санаторій «Поляни» (підрозділ «Дитячого медичного центру», Московська область), Клініку доктора Рошаля та Російську дитячу клінічну лікарню (Москва). Марія Львова-Бєлова також заявила про можливість розміщення депортованих дітей у профільних закладах у Ханти-Мансійському автономному окрузі²². Потенційно кількість вивезених за результатами диспансеризації неповнолітніх зростатиме, про що свідчить статистика за окремими окупованими територіями. Так, 70 % дітей з числа оглянутих у так званій «ЛНР», на думку російських медиків, потребують стаціонарного лікування²³. Попри заяву «міністра охорони здоров’я ЛНР» про розміщення неповнолітніх у Луганській «республіканській» клінічній лікарні, остання відповідних потужностей не має (410 ліжкомісць). За рік заклад може прийняти 7000 дітей²⁴. Це може свідчити про потенційну депортацію частини українських неповнолітніх до РФ. При цьому диспансеризація триватиме також протягом 2023 року. Для цього з федерального бюджету РФ виділено 435 мільйонів рублів²⁵.

Під приводом убезпечення дітей Росія також використовує переміщення дітей на оздоровлення та відпочинок в межах окупованих територій України. Зокрема, так званий голова окупаційної адміністрації Херсону Володимир Сальдо в жовтні 2022 року заявляв, що на оздоровлення до Криму приїде біля 5000 дітей з Херсонської області. На той момент на території тимчасово окупованого Криму вже перебувало близько 1500 українських дітей²⁶. На 8 травня окупаційна влада Запорізької області повідомила про вивезення 796 дітей в «більш безпечні населені пункти»²⁷.

При цьому термін перебування в таборах не обмежується зміною — мотивуючи затримку небезпечністю ситуації в звичному місці проживання дітей, їх залишають на продовжені зміни та не повертають у сім’ї²⁸.

Отже, РФ застосовує низку методів примусового переміщення дітей в межах окупованих територій, а також депортації до РФ, щоб відділити їх від звичного середовища, ізолювати від власної національної групи та помістити в «російське» середовище. При цьому дані методи застосовують до різних категорій: як до дітей, які мають батьків, так і до дітей, позбавлених батьківського піклування.

2.2. Впровадження російських стандартів освіти на окупованих територіях

РФ систематично використовує освіту на окупованих територіях для насадження пропаганди та розірвання зв’язку українських дітей з їхньою національною групою. Окупаційна держава несе зобов’язання забезпечувати належну роботу закладів та установ, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту²⁹. Виконуючи це зобов’язання, держави також повинні враховувати право дитини на збереження індивідуальності; будь-який догляд за дитиною має враховувати її етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову³⁰. Доручати освіту дітей до 15 років, які осиротіли чи були розлучені зі своїми сім’ями внаслідок війни, необхідно особам з такими самими культурними традиціями³¹, за можливості особами їхньої національності, мови та релігії³².

Крім того, держави мають зобов’язання забезпечувати навчання дитини зі спрямуванням на виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй; поваги до культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження; підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості³³.

Проте РФ, всупереч зобов’язанням як окупаційної держави, впроваджує власні стандарти освіти та навчальні програми в закладах на окупованих територіях України, продовжуючи практику, яку застосовувала в окупованому Криму.

Починаючи з окупації Кримського півострова у лютому 2014 року, РФ послідовно викорінює українську національну ідентичність неповнолітніх за допомогою русифікації, мілітаризації, індоктринації³⁴, депортацій та насильницького передавання в російські родини. У стислий термін на півострові було відтворено та забезпечено дієве функціонування системи патріотичного виховання РФ, а також прискорено ізоляцію та сегрегацію від освітнього, інформаційного та культурного простору України. В окупованому Криму ліквідована освіта українською та кримськотатарськими мовами. Крім того, викладання було переведено на державні освітні стандарти РФ. Протягом окупації кількість школярів, які навчаються українською мовою, скоротилася у 60 разів³⁵. З території РФ в окупований Крим завозять російських викладачів³⁶. Жертвами мілітаризації освіти, своєю чергою, стали щонайменше 218 974 кримських дітей шкільного віку³⁷. Крім того, до 2017 року для абітурієнтів з окупованих територій Криму були передбачені пільги для вступу до російських ЗВО³⁸. Від початку повномасштабного вторгнення Крим став осередком для організації, підготовки й подальшої реалізації апробованого сценарію русифікації неповнолітніх на новоокупованих територіях України.

Зокрема, знищення освіти на окупованих територіях за «Кримським сценарієм» включає:

• повний перехід на російські стандарти освіти;
• заміну навчальних матеріалів на російські;
• перепідготовку і заміну педагогічного складу на «лояльний» до нової влади чи переміщений з території РФ;
• виключення викладання предметів українознавчого циклу, зокрема історії України, української літератури;
• обмеження вивчення української мови;
• мілітаризацію навчального процесу (кадетські школи, «Юнармія», «Большая перемена» тощо)³⁹.

Всі ці практики впроваджуються російською стороною як на територіях, окупованих до 24 лютого 2022 року, так і на територіях, окупованих внаслідок широкомасштабної збройної агресії проти України.

Одним із ключових кроків до знищення української ідентичності дітей на тимчасово окупованих територіях України є фактичне витіснення української мови з навчального процесу. Цю практику окупаційні органи влади застосовували на територіях України, окупованих ще у 2014 році.

Так, з липня 2018 року Володимир Путін підписав Федеральний закон № 317-ФЗ «Про внесення змін у статті 11 та 14 Федерального закону "Про освіту в Російській Федерації"».⁴⁰ Попри позиціонування нормативного акту як такого, що мав на меті сприяти вивченню «рідних мов народів» у школах, згідно з поправками російська мова як державна є обов’язковою у всіх школах РФ, інші мови батьки можуть обирати як факультативні предмети. При цьому відповідно до даних «Міністерства освіти, науки та молоді Республіки Крим», до 2018 року на території окупованого Кримського півострова залишилася тільки 1 школа з українською мовою навчання (9 класів, 146 учнів), а кількість осіб, які вивчали українську як рідну, скоротилася на 73 %. Згідно з розробленими окупаційною адміністрацією освітніми програмами, для вивчення української мови та української літератури за умови їх «добровільного» обрання виділяється 3 години на тиждень⁴¹.

Практика витіснення української мови з навчального процесу застосовується окупаційною владою РФ і на тих територіях України, що були окуповані після 22 лютого 2022 року. Одним із основних принципів державної політики і правового регулювання відносин у сфері освіти в РФ є «единство образовательного пространства на территории Российской Федерации»⁴². 17 лютого 2023 року Володимир Путін підписав закон про інтеграцію Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей до освітнього простору Російської Федерації⁴³.

Окупаційна влада намагається зберегти видимість можливості вивчення української мови на тимчасово окупованих територіях. Так, 1 вересня 2022 року міністр просвіти РФ заявив про те, що розробляється підручник із «класичної української мови», який буде використовуватися в так званих «ДНР», «ЛНР» та «інших затронутих СВО територіях». За словами Кравцова, 1 вересня на цих територіях відкрилися 1376 шкіл та 203 коледжі, які забезпечені підручниками. Проте підхід до вивчення української мови може бути формальним⁴⁴.

4 квітня 2023 року заступник міністра просвіти РФ оголосив про готовність підручника з української мови для школярів молодших класів на нових окупованих територіях. Одначе українська мова в програмі залишається виключно як факультатив, а матеріали, за якими передбачається її вивчення — радянського зразка і не відповідають сучасним стандартам вивчення мови. При цьому, згідно з технічним завданням, яке міститься у відповідному державному контракті, майбутній підручник повинен «формувати в учнів традиційні російські цінності, що відображають самобутній духовний, історичний і культурний розвиток багатонаціонального народу Росії, історичну пам’ять і спадкоємність поколінь, єдність народів Росії, вищі моральні почуття, пріоритет духовного над матеріальним, сімейні традиції». Навчальні завдання у підручнику мають формувати в дітей «громадянську позицію» та відповідати конституції Росії. Весь ілюстративний матеріал у ньому повинен на 90 % складатися з російського контенту⁴⁵.

30 січня 2023 року Сергій Кравцов, міністр просвіти РФ, заявив про створення шкільного підручника з історії, до якого буде включено інформацію про так звану «спеціальну військову операцію», тобто війну проти України⁴⁶. 24 квітня 2023 року в рамках просвітницького марафону він представив підручник з історії для учнів 11 класів, на навчання за яким школи будуть поступово переходити⁴⁷.

Водночас на окупованих територіях вилучаються навчальні матеріали українського зразка. У січні 2023 року так зване «міністерство освіти та науки ЛНР» направило керівникам адміністрацій міст та районів, а також підвідомчим освітнім організаціям документ із рекомендацією вилучити з фондів шкільних бібліотек книги з переліку, в якому налічувалось 365 позицій⁴⁸. Під заборону потрапили: література про Голодомор в Україні, підручники, методичні матеріали, довідники з історії України, книжки з серії «Знамениті українці», художня література про «події періоду новітньої історії» в Україні й на Донбасі (2014–2021 роки)⁴⁹. Зі шкіл Луганської області ще у червні 2022 року окупанти вилучили і вивезли в невідомому напрямку близько 22 тисяч підручників з історії України⁵⁰.

Ці дії свідчать про системний підхід російської влади до викорінення української ідентичності дітей на окупованих територіях України. Російська Федерація прагне створити ілюзію, ніби можливості для вивчення української мови на територіях, окупованих як у 2014 році, так і в 2022 році, існують, однак цивільне населення нібито відмовляється використовувати українську мову, надаючи перевагу російській.

Водночас окупаційна влада проводить заходи, що унеможливлюють дистанційне навчання дітей, які проживають на окупованих територіях України, за українською навчальною програмою. Наявна інформація про те, що до батьків приходять з обшуками і перевіряють техніку, щоб встановити, чи навчаються діти дистанційно в українській школі. У разі виявлення факту того, що діти навчаються за українською програмою, батькам погрожують штрафом і тим, що відберуть дітей, якщо їх не віддадуть до російської школи⁵¹.

2.3. «Перевиховання» та мілітаризація українських дітей, переміщених на тимчасово окуповані території України та територію РФ

В таборах на тимчасово окупованих територіях України та РФ російська сторона впроваджує практики, спрямовані на «перевиховання» — культурні та освітні заходи, засновані на російських наративах про історію України, та подання російської агресії проти України як вимушеного кроку, спрямованого на забезпечення миру. Зокрема, з дітьми з окупованих територій в таборах проводять спеціальні уроки, передбачені російською шкільною програмою — «Розмови про важливе»⁵², які спрямовані на «формування патріотизму і любові до Батьківщини — РФ». Як пояснює саме мінпросвіти РФ, «мета та результати заняття: розуміння учнями цілей СВО того, що жителі ДНР і ЛНР — російські люди, тому важливе їхнє повернення до Росії. Російські військові — герої»⁵³. Під час «Розмови про важливе» школярам розповідають, ніби Росія «рятує їх від нацистів», а українські території насправді «завжди були російськими». Дітям також проводять заходи із залученням російських військових, представників окупаційних адміністрацій, політичних представників⁵⁴ та громадських діячів РФ⁵⁵.

Зокрема, 16-річний Віталій, який повернувся з дитячого табору в Євпаторії (тимчасово окупована територія Криму) розповів, як дітям постійно казали, що вони «перебувають в Росії, Росія — назавжди, а Україна — це скоро буде Росія, і вони повинні підкорятися Росії». У другому таборі, куди хлопця перевели після двох тижнів «відпочинку», перевіряли особисті переписки, і коли бачили повідомлення чи інший вміст телефону, які свідчать про підтримку України, погрожували сидінням у підвалі як покаранням⁵⁶.

Слід зазначити, що в таборах діти перебувають в особливо вразливому становищі, оскільки розлучені з батьками та не розуміють, коли зможуть бути возз’єднані з родиною. Намагаючись отримати згоду законних представників на переміщення неповнолітніх для так званого перевиховання, серед іншого використовують психологічний тиск та маніпуляції. Кожному з випадків вивезення неповнолітніх з подальшим безстроковим затриманням передувало повернення кількох груп дітей (здебільшого, дітей місцевих колаборантів), що створювало ілюзію безпеки й відчуття «поганої матері (батька)» через можливу відмову. Усвідомлюючи, що неповнолітнього не збираються повертати, батьки часто намагалися організувати цей процес самотужки, наприклад, винайнявши транспорт та уповноваживши одну довірену особу. Проте, керівники таборів відмовлялися репатріювати неповнолітніх у такий спосіб.

Освітній процес на окупованих територіях не обмежується лише формальною освітою. Значна увага приділяється патріотичному вихованню дітей. Крім «Розмови про важливе», в школі дітей та вчителів примушують розмовляти виключно російською мовою⁵⁷ та виконувати гімн РФ під час перерви між заняттями, а також зобов’язують вивчати конституцію РФ у позаробочий час.

Також на початку липня 2022 року пропутінська партія «Єдина Росія» відкрила у Куп’янську дитячий дозвільний центр, у якому учні початкової школи малювали російські прапори та писали гасла «ми з Росією — єдиний народ». У День захисту дітей тут влаштували свято, де українських дітей фотографували з окупантами на фоні військової техніки⁵⁸.

Окремим аспектом знищення української ідентичності та порушення прав дітей є мілітаризація освіти. Пропаганда військової служби, спрямована на жителів окупованих територій, заборонена статтею 51 (1) Четвертої Женевської конвенції. РФ з 2014 року активно веде пропаганду служби в лавах власних збройних сил, зосереджуючи зусилля на пропаганді серед дітей — ці заходи проводять за керівництва і фінансування окупаційних органів влади, наприклад, «Міністерства освіти, науки і молоді Республіки Крим» та російських міністерств, зокрема Міністерства спорту Російської Федерації⁵⁹. Українським дітям на окупованих територіях нав’язують тезу про те, що служба у російській армії — престижно, почесно і є безумовним обов’язком. Ба більше: у свідомості українських дітей формують уявлення, ніби жертвувати собою на війні заради Росії, «Отечества», заради її захисту від зовнішніх ворогів — вищий прояв героїзму. Постійне насаджування таких наративів в освіті та дозвіллі матиме наслідки й у середньостроковій, і у довгостроковій перспективі, зокрема сприятиме залученню українського населення, передусім дітей, які на тимчасово окупованих територіях навчалися та навчаються за російськими освітніми стандартами, до служби в армії РФ, до участі в збройному конфлікті на її боці, знищенню української ідентичності та ускладненню реінтеграції звільнених територій у складі України⁶⁰. Враховуючи наслідки такої пропаганди, ці заходи можуть також становити воєнний злочин у формі примусу до служби у збройних силах ворога.

Поширене створення на окупованих територіях загонів «Юнармії» — всеросійського дитячо-юнацького військово-патріотичного громадського руху, започаткованого у 2016 році з ініціативи міністра оборони РФ Сергія Шойгу. Головне завдання руху — залучення дітей до військового вишколу та пропаганда ідеології «русского мира». Для цього організовано різноманітні гуртки і секції, де діти вчаться користуватися зброєю, проходять стройову й тактичну підготовку, беруть участь у воєнно-спортивних іграх та естафетах. Вступити в Юнармію можна з 8 до 18 років⁶¹. Загони «Юнармії» були створені в Запорізькій⁶² та Херсонській⁶³ областях.

На тимчасово окупованій території Херсонщини у школах введені обов’язкові так звані «кадетські класи», починаючи з першого класу. Для цих учнів обов’язкове носіння уніформи та додаткові заняття з «патріотичного» виховання⁶⁴.

У Біловодському районі Луганської області в день 225-річчя утворення села Новодеркул відбулося «урочисте прийняття присяги та посвячення в учасники воєнно-патріотичного руху» «Молода гвардія» 30 дітей шкільного віку⁶⁵.

На тимчасово окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей представники ще однієї російської організації «Добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту» проводять заходи, спрямовані на підвищення іміджу військової служби. Представники організації приходять до навчальних закладів та агітують учнів 10–11 класів вступати до лав армії РФ.

Крім того, окупаційна адміністрація у Скадовському, Каланчацькому, Новотроїцькому та Генічеському районах Херсонської області анонсувала створення кадетських класів у школах для мотивації юнаків віком від 15 років поглиблено вивчати військову справу. За попередньою інформацією, юнаки, які мають відповідну підготовку, отримають можливість обіймати первинні керівні (сержантські) посади у разі призову на військову службу⁶⁶.

Школярів також долучають до підтримки російських військових. Загалом в Росії запущена акція #МЫВМЕСТЕ. Дітей просять писати твори на тему гордості за Росію, листи підтримки та подяки російським солдатам за шаблоном. Деякі такі листи однакового змісту та з різними підписами вже були знайдені на деокупованих територіях України⁶⁷.

Для «проблемних підлітків» з окупованих територій Луганської та Донецької областей також було організоване військово-патріотичне виховання в на території Чечні за сприяння Рамзана Кадирова, голови Чеченської Республіки в складі РФ, яке також передбачало відвідування Російського університету спецпризначенців⁶⁸.

Навчання та дозвілля за російською програмою, просування символіки та російської ідеології в освіті, її повсюдна мілітаризація очевидно мають на меті сформувати в свідомості дітей на окупованих територіях думку про їхню приналежність до російської національної групи та сприйняття української ідентичності як ворожої.

2.4. Примусова зміна громадянства дітей на окупованих територіях України та паспортизація

Ще одне систематичне порушення, що відображає державну політику РФ щодо українських дітей, — нав’язування громадянства РФ на окупованих територіях та на території РФ.

Така практика розпочалася відразу після окупації Росією територій України в 2014 році — федеральним законом всіх громадян України, що проживали на території Криму, було визнано громадянами Росії⁶⁹. В 2019 році Президент РФ підписав Указ, який передбачив спрощений порядок отримання російського громадянства для жителів окупованих районів Донецької та Луганської областей⁷⁰.

У травні 2022 спрощений порядок набуття громадянства указом Президента РФ передбачений вже для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, недієздатних осіб, які є громадянами України та перебувають на тимчасово окупованих територіях України⁷¹. 30 вересня 2022 року Путін підписав закони, які визнали території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей частиною РФ⁷². Особи, що проживають на цих територіях, за логікою цих документів набувають громадянства РФ з моменту такого визнання, єдина вимога — подати заяву та прийняти присягу громадянина РФ. Однак позиція вищого керівництва РФ зводиться до того, що визнання територій частиною РФ автоматично зробило їхніх жителів — і повнолітніх, і неповнолітніх — громадянами РФ⁷³. До того ж у грудні 2022 року президент РФ підписав ще один указ щодо спрощення порядку набуття російського громадянства українськими громадянами, які досягли 14-річного віку⁷⁴.

15 березня 2023 року був ухвалений Федеральний Закон РФ № 62-ФЗ⁷⁵, яким визначається, що громадяни РФ⁷⁶ вважаються такими, що не мають українського громадянства з моменту подання у відповідні органи заяви про небажання мати українське громадянство. Для дітей, які не досягли 14 років, заява від їх імені подається одним з батьків чи усиновлювачами. Щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, така заява може подаватися опікуном або уповноваженим представником освітньої, медичної чи соціальної інституції, в якій дитина постійно перебуває.

В таких випадках влада РФ вважає наявність українського громадянства «фактом, що не має юридичного значення». Законом також забороняється використання паспорта України та інших документів, що вказують на українське громадянство, за винятком процедур припинення громадянства України. Зразок заяви про небажання перебувати в громадянстві України вже з’явився на сайті МВС РФ⁷⁷.

Крім того, на доповнення нового закону запропоновано проєкт указу Президента РФ⁷⁸, що передбачає для МВС РФ та його територіальних органів повноваження щодо перевірки осіб, які після відмови від паспорту України продовжують користуватися правами громадянина України. У разі виявлення порушення — а саме, не чинити дії щодо реалізації прав чи дотримання обов’язків громадянина України — МВС РФ чи його територіальний орган виносить мотивований висновок про невиконання громадянином РФ своїх зобов’язань. Цей висновок направляється самому громадянину та до ФСБ⁷⁹.

Квінтесенцією щонайменше двадцяти змін, які вносили до російського спеціалізованого законодавства, починаючи з окупації Кримського півострова в 2014 році, став підписаний Володимиром Путіним 28 квітня 2023 року Федеральний закон № 138-ФЗ «Про громадянство Російської Федерації»⁸⁰. Відповідно до частини 5 статті 16 згаданого нормативного акту, неповнолітній іноземець може бути прийнятий в громадянство РФ, якщо громадянином вже є його батьки, усиновлювачі, опікуни, або якщо дитина поміщена в російську організацію для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування. Разом із вищезгаданим Указом президента РФ № 330⁸¹ про прискорений порядок приймання в російське громадянство даних уразливих категорій неповнолітніх, можна стверджувати про цілеспрямоване умисне нав’язування їм громадянства держави-агресора та наміру залишити їх у Росії назавжди.

У бюлетені Уповноваженої РФ з прав дитини за квітень 2023 року міститься інформація про те, що «всі діти [щонайменше, 380 осіб], які були передані під опіку, набули громадянство РФ, однак вони також зберігають громадянство ЛНР, ДНР чи України. [...] Коли діти досягнуть повноліття (18 років), вони зможуть самостійно вирішити, чи хочуть залишатися громадянами Росії. [...] вони повинні відмовитися від російського громадянства»⁸².

Відповідно до статті 10 Федерального закону № 138-ФЗ «Про громадянство Російської Федерації», «громадянин Російської Федерації, який має подвійне громадянство чи множинне громадянство, розглядається Російською Федерацією лише як громадянин Російської Федерації незалежно від місця його проживання за винятком випадків, які передбачені федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації»⁸³. Станом на початок травня 2023 року РФ має відповідний договір про саме подвійне, а не друге громадянство лише з Таджикистаном (укладений 7 вересня 1995 року). Попри заявлену можливість зберегти громадянство України, де-факто така можливість є нікчемною, адже не передбачена в належному згідно з російським законодавством порядку. Більше того, після досягнення повноліття особи з нав’язаним російським громадянством будуть зобов’язані нести військову службу в збройних силах РФ⁸⁴. Вийти з російського громадянства та залишити лише громадянство України, як на тому наголошує Марія Львова-Бєлова, така особа не зможе, оскільки згідно зі статтею 23 Федерального закону № 138-ФЗ «Про громадянство Російської Федерації», вихід не допускається, якщо громадянин має невиконане зобов’язання перед РФ⁸⁵. Примус служити в збройних силах супротивної держави є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права та воєнним злочином відповідно до статті 8 (2) (а) (v) Римського статуту⁸⁶.

У Звіті групи експертів Московського механізму ОБСЄ від 4 травня 2023 року зазначено, що зміна національності українських дітей через надання російського громадянства є порушенням статті 50 (2) Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни. Експерти закликали Росію негайно припинити наявну практику прискореного приймання до російського громадянства українців, особливо дітей, та виходу їх із громадянства України. Росії також слід створити правовий механізм для сприяння відновленню ідентичності всіх дітей, які були примусово переміщені на тимчасово окуповані території України або депортовані в Російську Федерацію, у повній відповідності до статті 8 (2) Конвенції ООН про права дитини⁸⁷.

Марія Львова-Бєлова наполягає на тому, що всі діти висловили згоду на отримання російських паспортів і були раді цим документам⁸⁸. Згода неповнолітніх, на яку посилається уповноважена, не легітимізує нав’язування російського громадянства. Згідно з пунктом 6 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України⁸⁹. Більше того, Законом України «Про громадянство України» не передбачене право неповнолітнього самостійно вийти з громадянства України. Нав’язане російське громадянство не дає зберігати українську національну ідентичність, що не відповідає статті 8 Конвенції ООН про права дитини та принципу найкращих інтересів дитини згідно зі статтею 3 Конвенції⁹⁰ та Загальною рекомендацією № 14 Комітету з прав дитини⁹¹.

Примус щодо отримання дітьми російського громадянства також проявляється через шантаж батьків — їм погрожують скороченням на роботі та відмовою в соціальних виплатах⁹², а самим дітям погрожують відмовою у видачі шкільного атестату⁹³.

При цьому є окрема проблема неповнолітніх українців, які були депортовані (або вивезені своїми батьками чи опікунами до РФ), але не мають бажання змінювати українське громадянство та хочуть повернутися додому в Україну. Враховуючи те, що такі заявники мають батьків, які несуть персональну відповідальність за їхнє життя та здоров’я, це питання та способи його вирішення потребують узгодженої консолідованої позиції державних органів, зокрема, Офісу Генерального прокурора України, Міністерства соціальної політики України, Національної соціальної сервісної служби України, Національної поліції України, Державної прикордонної служби України.

Отже, російська сторона втілює цілеспрямовану та систематичну політику зміни ідентичності та нав’язування російського громадянства дітям, які перебувають на окупованих територіях або ж на території РФ. Це здійснюють як через безпосередню зміну громадянства самих дітей, так і через вплив на їхню ідентичність, коли громадянство нав’язують їхнім батькам.

2.5. Влаштування українських дітей в сім’ї громадян РФ

Політика РФ, спрямована на незаконну депортацію та насильницьке передавання українських дітей у російські родини, впроваджується, починаючи з окупації Кримського півострова та розв’язання збройної агресії на сході України у 2014 році. Станом на 01.01.2014 року в АР Крим та у місті Севастополі проживало 4995 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. РФ послідовно відмовляла Україні в доступі до цих дітей і не відповідала на запити про їхню долю. З відкритих джерел стало відомо, що неповнолітніх даної категорії було передано на усиновлення в російські сім’ї. Як згадувалося, дітей з тимчасово окупованого Криму передавали у російські сім’ї ще з початку окупації півострова⁹⁴. Подібні діяння також послідовно реалізовували щодо дітей з так званих «ДНР» та «ЛНР», попри спротив України та окремі вдалі спроби репатріювати неповнолітніх⁹⁵.

Так, щонайменше 12 дітей були усиновлені та депортовані громадянами РФ у рамках проєкту «Потяг надії» у жовтні-листопаді 2014 року. Дітей віком від 10 місяців до 8 років відправили до нових сімей з міст Москва, Бєлгород, Республіки Адигея, Краснодарського краю та Воронезької області⁹⁶.

У 2016 році Ірина Клюєва, так звана «Уповноважена з прав дитини Республіки Крим», заявила про усиновлення 43 кримських сиріт росіянами з подальшою депортацією неповнолітніх на територію Краснодарського і Забайкальського краю, а також Ленінградської області⁹⁷. Згідно з інформацією Прокуратури АР Крим та міста Севастополь, за період 2015–2017 років понад 1900 дітей було усиновлено, передано під опіку/піклування до прийомних сімей. Наразі доля цих дітей залишається невідомою. З 2014 року до початку повномасштабного вторгнення українських дітей з так званих «ЛНР/ДНР» також депортували та передавали в російські родини⁹⁸. Зокрема, порушення прав 37 дітей з Донецької та Луганської областей, яких було примусово вивезено на територію РФ, стали предметом міждержавної заяви від України до ЄСПЛ⁹⁹.

З 24 лютого 2022 року насильницьке передавання українських дітей у російську національну групу остаточно набуло ознак сформованої політики.

У квітні 2022 року в Росії створили два спеціальні штаби щодо синхронізації законодавства і напрацювання форм тимчасової опіки й усиновлення, а також щодо «пошуку» родичів дітей, яких депортують до РФ та передають у російські сім’ї¹⁰⁰. Для розміщення депортованих та примусово переміщених дітей розгорнули мережу з десятків закладів, які перебувають під постійним наглядом російських силових структур¹⁰¹. Для вивезення дітей перепрофілювали наявний або придбали новий транспорт¹⁰². До законодавства та правозастосувальної практики РФ вносять необхідні зміни, щоби пришвидшити процеси насильницького передавання (нав’язування громадянства, встановлення опіки та усиновлення, створення додаткових заохочень, виготовлення необхідних документів, поглинання даних про дітей російською федеральною базою тощо)¹⁰³.

Більше того, у разі насильницького передавання в російські родини зафіксовано прямий тиск органів опіки РФ та департаментів соціальної політики регіональних органів влади на так звані «ресурсні родини» (сім’ї, які вже мають усиновлених дітей або дітей під опікою), щоб спонукати їх взяти на виховання українських дітей¹⁰⁴. При цьому в пропагандистських матеріалах, зокрема в серії фільмів про переданих у російські родини українських неповнолітніх «Дитинство. Повернення»¹⁰⁵, віддзеркалена мета передавання — повернення до Росії «втрачених» українців згідно з проголошеною Путіним догмою про «єдину націю»¹⁰⁶.

Пілотним регіоном для влаштування українських дітей в російські сім’ї стала Московська область. Ще в квітні 2022 року в області був запропонований «гуманітарний проєкт допомоги дітям-сиротам в Донбасі». Ініціатором проєкту став губернатор Підмосков’я Андрій Воробйов, а до його втілення долучилися «голова» так званої «ДНР» Денис Пушилін, віце-спікер Ради Федерації Андрій Турчак, віце-спікерка Держдуми Анна Кузнєцова, заступник голови уряду Підмосков’я В’ячеслав Духін та Уповноважена з прав дитини в РФ Марія Львова-Бєлова. Суть проєкту полягала в пошуку родичів дітей, але цілковито на територіях, тимчасово окупованих РФ, або в самій РФ. Якщо ж на цих територіях родичів не було знайдено, дітей планували поміщати під тимчасову опіку¹⁰⁷.

Програма, пілотована в Московській області, станом на червень 2022 року вже втілювалася в Москві, Ямало-Ненецькому автономному окрузі, Калузькій, Тульській, Ростовській та Воронезькій областях РФ¹⁰⁸.

У 16 регіонах РФ українські неповнолітні були насильно передані у російські родини. Станом на кінець 2022 року кількість таких дітей становить щонайменше 400 осіб¹⁰⁹. З жовтня 2022 року згідно зі свідченнями Уповноваженої при Президентові Російської Федерації з прав дитини Марії Львової-Бєлової не існує жодної особливої процедури встановлення опіки або усиновлення неповнолітніх з тимчасово окупованих територій України¹¹⁰. Враховуючи таємницю усиновлення, яка передбачена статтею 139 Сімейного кодексу РФ, кількість жертв насильницького передавання в російські родини може бути значно більшою¹¹¹. На користь такого припущення побічно свідчать відомості з офіційного сайту Управління з питань сім’ї та дитинства Краснодарського краю, опубліковані в серпні 2022 року, про усиновлення росіянами з Тюмені, Іркутська, Кемерова, Алтайського краю понад тисячі депортованих із Маріуполя українських дітей. Ці публікації згодом видалили з сайту¹¹².

Російська сторона цілеспрямовано депортує українських дітей на свою територію, не вживаючи заходів щодо пошуку їх родичів та не інформуючи українську сторону про таке переміщення, і влаштовує таких дітей на різних умовах в російські родини. Ці дії спрямовані на те, щоб діти не могли повернутися в Україну, щоб їхні зв’язки з українською національною групою були розірвані. Такі дії російської сторони можуть містити ознаки злочину геноциду.