Міжнародне законодавство

14/02/2014 10:52

  1. Декларація ООН про викорінення насилля стосовно жінок (1993 р.)
  2. Факультативний протокол до Конвенції ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікований Законом N 946-IV (946-15) від 05.06.2003
  3. Декларація тисячоліття Організації Об’єднаних Націй (затверджена резолюцією 55/2 Генеральної Асамблеї ООН від 08.09.2000)
  4. Декларація Комітету міністрів Ради Європи "Про рівноправність жінок та чоловіків 16.11.1988    
  5. Стратегія гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки
  6. Конвенція МОП «Про рівне винагородження чоловіків і жінок за рівноцінну працю» № 100 (ратифікована Україною 10.08.1956)
  7. Конвенція МОП «Про дискримінацію в галузі праці та знань» № 111 (ратифіковано Україною 04.08.1961)
  8. Конвенція МОП про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов’язками № 156 (ратифікована Україною 22.10.2019)


Організація Об’єднаних Націй

Загальна декларація прав людини

Стаття 1
Всі люди  народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. [...]

Стаття 2
Кожна людина   повинна   мати   всі   права  і  всі  свободи, проголошені цією Декларацією,  незалежно від раси,  кольору шкіри, статі,   мови,   релігії,   політичних   або   інших   переконань, національного чи соціального походження,  майнового, станового або іншого  становища. [...]

Стаття 18
Кожна людина  має право на свободу думки,  совісті і релігії, це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу  сповідувати  свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Стаття 23
1. Кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiд безробiття.

2. Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю.

3. Кожний працюючий має право на справедливу i задовiльну винагороду, яка забезпечує гiдне людини iснування, її самої та її сiм'ї, i яка в разi необхiдностi доповнюється iншими засобами соцiального забезпечення.

4. Кожна людина має право створювати професiйнi спiлки i входити до професiйних спiлок для захисту своїх інтересів

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

Стаття 2
1. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується  поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах її території та під її юрисдикцією особам права,  визнані в  цьому Пакті,  без  будь-якої  різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану,  народження чи іншої обставини.[...]

Стаття 3
Держави, які  беруть  участь  у  цьому Пакті,  зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право  користування  всіма громадянськими і політичними правами, передбаченими в цьому Пакті.

Стаття 20
[...]
2. Будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом. 

Стаття 18
1. Кожна  людина  має  право  на  свободу  думки,  совісті  і релігії.  Це право включає свободу мати чи  приймати  релігію  або переконання  на  свій вибір і свободу сповідувати свою релігію  та переконання як одноосібно,  так і спільно з  іншими,  публічно  чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень.

2. Ніхто  не  повинен  зазнавати  примусу,  що  принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.

3. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає  лише обмеженням,  які встановлено  законом  і  які  є  необхідними  для охорони суспільної безпеки,  порядку,  здоров'я і моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб.

4. Держави,  які беруть участь у цьому Пакті,  зобов'язуються поважати  свободу  батьків  і  у  відповідних  випадках законних опікунів  забезпечувати релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до своїх власних переконань

Стаття 26
Всі люди  є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону.

В цьому  відношенні  всякого  роду дискримінація повинна бути заборонена законом, і закон повинен гарантувати всім особам рівний і  ефективний  захист  проти  дискримінації  за будь-якою ознакою, як-от:  раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання,   національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини.

 

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права

Стаття 2
[...]
2. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються гарантувати,   що права, проголошені в цьому Пакті, здійснюватимуться без будь-якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи  інших переконань, національного чи соціального походження, майнового  стану, народження чи іншої обставини.

Стаття 3
Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються забезпечити  рівне для чоловіків і жінок право користування всіма економічними,  соціальними і культурними правами,  передбаченими в цьому Пакті.

Програмі гідної праці МОП для України

на 2016-2019 роки

(Витяг)

Вступ

    Головна мета Міжнародної організації праці (МОП) – сприяти можливості отримання жінками й чоловіками гідної та продуктивної роботи в умовах свободи, справедливості, безпеки та людської гідності. Основні завдання МОП полягають у просуванні прав у сфері праці, створенні можливостей для гідної зайнятості, посиленні соціального захисту і зміцненні соціального діалогу. МОП працює у тісному партнерстві з урядами, профспілками та організаціями роботодавців із метою забезпечити соціальну стабільність і всеосяжність економічного зростання та конкуренції згідно з найважливішими прагненнями жінок і чоловіків, як-от справедливі доходи, безпека на робочому місці, ефективний соціальний захист їх самих та їхніх родин, кращі перспективи розвитку і соціальної інтеграції, вільне вираження своїх інтересів, зокрема щодо колективної організації та участі у прийнятті рішень, які впливають на їхнє життя, а також рівність можливостей і ставлення для всіх жінок і чоловіків.

   Програми Гідної праці спрямовані на просування гідної праці і як ключового компонента політики розвитку, і як цілі національної політики урядів та соціальних партнерів. Програма гідної праці для є системою середньострокового планування, що спрямовує роботу МОП у країні відповідно до пріоритетів і завдань, погоджених із тристоронніми партнерами МОП.

   Ця Програма Гідної праці (Програма), включно з її пріоритетами й результатами, погоджена за підсумками масштабного процесу тристоронніх консультацій з партнерами МОП в Україні. Досягнення визначених стратегічних пріоритетів і результатів заплановане на період 2016-2019 рр. шляхом реалізації спільних дій української влади та соціальних партнерів, з одного боку, та МОП – з іншого боку. У Програмі враховані заходи з планування розвитку, що здійснюються у країні, та міжнародні програми дій, зокрема, Рамкова програма партнерства Уряду України з ООН на 2012-2016 роки, Стратегія подолання бідності та Стратегія сталого розвитку «Україна-2020».

Ґендерна рівність та недискримінація

   Згідно з глобальним індексом гендерного розриву Світового економічного форуму 2014 р. Україна займає 56 місце з 142 країн. Для повного втілення Україною рекомендацій наглядових органів МОП з питань дискримінації в галузі праці та занять подальшого підсилення потребують національне законодавство та інститути ринку праці. Хоча чинне законодавство й передбачає принцип рівного винагородження за рівну чи однакову роботу, принцип рівного винагородження за рівноцінну працю, закріплений у Конвенції МОП про рівне винагородження (№ 100), у національному законодавстві про працю повноцінно не реалізований. Гендерний розрив у оплаті праці у 2014 році зріс на 0,9 відсотка, до 23,7 відсотків, порівняно з попереднім роком.

   У сфері законодавства з недискримінації останнім часом відбулися певні зрушення, зокрема зміни до закону про зайнятість людей з інвалідністю (що зосередилися на заохоченнях для роботодавця та адміністративних санкціях для тих компаній, що порушують права людей з інвалідністю), перенесення тягаря доказів у судах щодо випадків дискримінації, в Кодексі законів про працю було дано всеохоплююче визначення дискримінації в галузі праці та занять. Соціально-економічні наслідки конфлікту на Сході мають особливо негативний вплив на жінок. Продовження конфлікту і процесу переміщення наражає жінок на дедалі більшу небезпеку різних порушень прав людини та зловживань. Ті жінки, що не можуть виїхати з районів бойових дій, зазнають підвищеної загрози сексуального насильства. Жінки можуть стикатися з підвищеною небезпекою домашнього насильства, тому що військовослужбовці, які повертаються з зони конфлікту, не отримують належних соціальних і психологічних послуг. Жінки, зокрема з числа внутрішньо переміщених осіб, можуть наражатися на підвищену небезпеку стати жертвою торгівлі людьми, сексуального насильства і вимушеної проституції як засобу виживання.

  Уряд і соціальні партнери докладали безперервних зусиль для інтеграції принципу гендерної рівності у весь текст проекту Трудового кодексу, виходячи з коментарів МОП, наданих у 2003 та 2009 роках, і зауважень спільної місії ФН ООН/МОП, проведеної у 2012 році. Проект Трудового кодексу наразі перебуває на розгляді у Верховній Раді, у той час як МОП отримала офіційний запит щодо надання технічних коментарів до нього. Серед тристоронніх партнерів є спільне розуміння того, що Верховна Рада зробить усе від неї залежне для відображення відповідних коментарів МОП щоб забезпечити повну відповідність цього законопроекту міжнародним трудовим нормам.

  У той же час, належне забезпечення гендерної рівності на практиці потребуватиме додаткових зусиль. Тристоронні партнери вказують на потребу в допомозі щодо розробки та впровадженні гендерно-чутливих програм на робочих місцях, що охоплювали б такі питання як охорона праці, виробниче середовище, дискримінація за ознакою статі та сексуальне домагання. Як роботодавці так і працівники все ще мають недостатні знання щодо проявів дискримінації та існуючих правових шляхів її подолання.

Кінцевий результат 3.2: Розроблено і введено в дію політику щодо заробітної плати та доходів з наголосом на рівні можливості.

  Політика щодо заробітної плати та доходів є особливо важливою в часи економічної кризи. МОП надає рекомендації з вироблення політики стосовно шляхів пом’якшення впливу глобальної економічної кризи на Україну з 2008 року. Значна заборгованість із виплати заробітної плати, що має місце в Україні, може призвести до соціальних заворушень. Тристоронній аналіз можливих шляхів зменшення заборгованості з виплати заробітної плати, а також розгляд питання щодо фонду гарантування заробітної плати можуть сприяти зменшенню вищезгаданої заборгованості та її негативним соціальним наслідкам. Мінімальну заробітну плату слід регулярно переглядати й коригувати на основі настанов МОП. МОП
і Європейська Комісія реалізували проект «Рівність жінок і чоловіків у світі праці», який забезпечив підвищення обізнаності партнерів щодо ґендерної рівності. На основі цієї підвищеної обізнаності, увага МОП зміститься на питання справедливості в оплаті праці, зокрема, на зменшення ґендерного розриву в оплаті праці через ефективне виконання Конвенції про рівне винагородження чоловіків і жінок за рівноцінну працю (№ 100). МОП надаватиме поради з вироблення політики та (або) здійснюватиме заходи з розбудови спроможності національних установ у всіх цих сферах. МОП надаватиме технічну підтримку тристороннім партнерам щодо ратифікації у повному обсязі та ефективного виконання Конвенції 1992 р. про захист вимог трудящих у випадку неплатоспроможності роботодавця (№ 173) та Конвенції 2011 р. про гідну працю домашніх працівників (№ 189).

Резолюція Ради Безпеки ООН 1888 (2009),

(ухвалена Радою Безпеки ООН на 6195у засіданні,
30
вересня 2009 року)

Витяг

  нагадуючи, що міжнародне гуманітарне право гарантує загальний захист жінкам і дітям в рамках захисту цивільного населення під час збройних конфліктів і встановлює для них особливий захист з урахуванням того, що вони можуть знаходитись у ситуації підвищеного ризику,

  нагадуючи про відповідальність держав за припинення безкарності і судове переслідування осіб, відповідальних за геноцид, злочини проти людяності, військові злочини та інші кричущі злочини, що вчиняються проти дітей, і у зв’язку з цим зі стурбованістю відзначаючи, що до відповідальності перед судом притягнуто обмежену кількість осіб, які вчинили акти сексуального насильства, визнаючи при цьому, що в умовах конфлікту або в постконфліктний період національні системи здійснення правосуддя можуть бути значно ослаблені, повторно підтверджуючи, що припинення безкарності безумовно необхідне для того, щоб суспільство, яке знаходиться у стані конфлікту або переживає постконфліктний період, припинило пригноблення цивільних осіб, яке відбувалося в умовах збройного конфлікту, і не допускало таких дій у майбутньому, звертаючи увагу на необхідність врахування всього спектру механізмів здійснення правосуддя і примирення, в тому числі національні, міжнародні і “змішані” кримінальні суди і трибунали, і комісії зі встановлення істини і примирення, і відзначаючи, що такі механізми можуть сприяти не тільки встановленню особистої відповідальності за тяжкі злочини, але й забезпеченню миру, істини, примирення і прав жертв, нагадуючи про включення цілої низки злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, до Римського статуту Міжнародного кримінального суду (995_588) і статути спеціальних міжнародних кримінальних трибуналів, підкреслюючи необхідність того, щоб всі уряди і неурядові сторони конфлікту повністю дотримувалися своїх зобов’язань відповідно до міжнародного права, яке застосовується, в тому числі щодо заборони всіх форм сексуального насильства, визнаючи необхідність того, щоб цивільні і військові керівники, за принципом відповідальності керівників, демонстрували рішучість і політичну волю у запобіганні сексуальному насильству, боротьбі з безкарністю і притягненні до відповідальності винних осіб, і що бездіяльність може бути розцінена як допустимість застосування сексуального насильства в умовах конфлікту, окремо наголошуючи на важливості того, щоб проблеми сексуального насильства з самого початку стали предметом обговорення в рамках мирних процесів і посередницьких зусиль з метою забезпечення захисту вразливого населення та сприяння створенню умов повної стабільності, зокрема в період розробки угод про припинення вогню, забезпечення гуманітарного доступу і дотримання прав людини, під час періоду припинення вогню та здійснення контролю за дотриманням режиму припинення вогню, в рамках впровадження програм роззброєння, демобілізації та реінтеграції (РДР) та проведення заходів із реформування сектора безпеки (РСБ) і реалізації заходів із відправлення правосуддя і виплати компенсації, а також у період постконфліктного відновлення і розвитку, із стурбованістю відзначаючи недостатню представленість жінок серед учасників офіційних мирних процесів, відсутність у посередників і спостерігачів за режимом припинення вогню

  належної підготовки з проблем сексуального насильства і відсутність жінок серед головних чи провідних посередників у мирних переговорах, що проводяться під егідою ООН, визнаючи, що захист та розширення прав і можливостей жінок та підтримка жіночих організацій та їх мереж необхідні для зміцнення миру з метою заохочення рівноправної і повноцінної участі жінок, і закликаючи держави-члени, донорів та громадянське суспільство, в тому числі неурядові організації, надавати підтримку у цьому питанні,

  вітаючи включення жінок до складу миротворчих місій на посади цивільних, військових і поліцейських співробітників і визнаючи, що жінки і діти, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, можуть почуватися більш безпечно під час спілкування з жінками із миротворчих місій і повідомляти їм про зловживання, та що присутність жінок-миротворців може спонукати жінок із місцевого населення вступати до лав національних збройних сил і сил безпеки, сприяючи тим самим зміцненню сектора безпеки, який стане доступним і відкритим для всіх, особливо для жінок,

  вітаючи зусилля Департаменту операцій з підтримання миру, спрямовані на розробку інструкцій з ґендерних питань для військового персоналу миротворчих операцій з метою сприяння здійснення резолюцій 1325 (2000) (995_669) і 1820 (2008) (995_h11) та оперативного методичного посібника із надання допомоги цивільному, військовому і поліцейському компонентам миротворчих місій у ефективному виконанні резолюції 1820 (2008), розглянувши доповідь Генерального секретаря від 16 липня 2009 (S/2009/ 362) і підкреслюючи, що ця резолюція не ставить собі за мету дати правове визначення тому, чи є ситуації, які згадуються у доповіді Генерального секретаря, збройними конфліктами за змістом Женевських конвенцій (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) і Додаткових протоколів (995_199, 995_200) до них чи ні, і не визначає правовий статус неурядових сторін, залучених до цих ситуацій, нагадуючи про рішення Ради Безпеки, що міститься в його резолюції 1882 (2009) (995_i09) від 4 серпня 2009 (S/ RES/1882), включати в додатки до щорічних доповідей Генерального секретаря про дітей та збройні конфлікти інформацію про ті сторони збройного конфлікту, які займаються вербуванням та використанням дітей у збройних конфліктах, що є порушенням норм міжнародного права, а також про ті сторони збройного конфлікту, які, порушуючи норми міжнародного права, яке застосовується, систематично здійснюють акти вбивства дітей і нанесення їм каліцтва і/або акти зґвалтування та інші акти сексуального насильства щодо дітей в умовах збройного конфлікту, відзначаючи роль, яка зараз відводиться Офісу Спеціального радника з ґендерних питань у здійсненні контролю за виконанням резолюції 1325 (2000) (995_669) та у сприянні актуалізації ґендерної проблематики в системі ООН, а також у сфері розширення прав і можливостей жінок і досягненні рівності чоловіків і жінок, і підкреслюючи важливість забезпечення ефективної координації зусиль у цих сферах в рамках системи ООН, визнаючи, що держави, згідно з відповідними нормами міжнародного права, несуть основну відповідальність за повагу і забезпечення прав людини своїх громадян, а також всіх осіб на їх території повторно підтверджуючи, що сторони збройного конфлікту несуть основну відповідальність за вжиття всіх можливих заходів для забезпечення захисту цивільних осіб, яких торкнувся цей збройний конфлікт, повторно заявляючи про свою головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки і у зв’язку з цим про свій рішучий намір продовжувати займатися проблемою широкомасштабного впливу збройних конфліктів на цивільне населення, включаючи проблему сексуального насильства,

1. повторно підкреслює, що сексуальне насильство, коли воно навмисно застосовується або заохочується як тактика війни проти цивільного населення або в рамках широко розповсюджених або систематичних нападів на цивільних осіб, може призвести до значного погіршення ситуації у період збройного конфлікту і перешкоджати відновленню міжнародного миру і безпеки, у зв’язку з цим підтверджує, що вживання дієвих заходів з метою попередження таких актів сексуального насильства і реагування на них може значною мірою сприяти підтримці міжнародного миру і безпеки, і висловлює свою готовність при розгляді пунктів порядку денного Ради, що стосуються конкретних ситуацій, вживати, за необхідності, належні заходи у зв’язку з широко розповсюдженими або систематичними актами сексуального насильства в умовах збройного конфлікту;

2. повторно вимагає негайного і повного припинення всіма сторонами збройного конфлікту всіх актів сексуального насильства;

3. вимагає, щоб усі сторони збройного конфлікту негайно вжили для захисту цивільних осіб, включаючи жінок і дівчат, належні заходи проти всіх форм сексуального насильства, серед яких можна передбачити застосування відповідних військово-дисциплінарних заходів та забезпечення дотримання принципу відповідальності командирів, роз’яснення військовослужбовцям категоричної заборони на всі форми сексуального насильства щодо цивільних осіб, розвінчання міфів, які підтримують сексуальне насильство, перевірку кандидатів до лав національних збройних сил і сил безпеки з метою виключення можливості зарахування осіб, причетних до скоєння серйозних порушень норм міжнародного гуманітарного та правозахисного права, включаючи акти сексуального насильства;

4. просить Генерального секретаря ООН  призначити Спеціального представника для забезпечення злагодженого стратегічного керівництва, ефективного зміцнення існуючих механізмів координації зусиль у цій галузі в рамках ООН  та проведення інформаційно-просвітницької роботи, зокрема з урядами, включаючи представників військових і судових органів, а також з усіма сторонами збройного конфлікту і структурами громадянського суспільства, з метою боротьби - як на рівні штаб-квартир, так і на рівні країн - з сексуальним насильством в умовах збройного конфлікту, сприяючи розширенню співробітництва та координації зусиль між усіма відповідними зацікавленими суб’єктами, насамперед у рамках Міжвідомчої ініціативи «Дії Організації Об’єднаних Націй щодо боротьби з сексуальним насильством в умовах конфліктів»;

5. рекомендує організаціям, які беруть участь в ініціативі «Дії Організації Об’єднаних Націй щодо боротьби з сексуальним насильством в умовах конфліктів», а також іншим відповідним підрозділам системи ООН надавати підтримку роботі вищезгаданого Спеціального представника Генерального секретаря і продовжувати і розширювати співробітництво та обмін інформацією між усіма відповідними зацікавленими суб’єктами з метою зміцнення координації та виключення дублювання заходів на рівні штаб-квартир і на рівні країн і підвищення ефективності діяльності у цій галузі в рамках всієї системи;

6. наполегливо закликає держави невідкладно провести, у відповідних випадках, комплексні законодавчі та судові реформи відповідно до норм міжнародного права з метою притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні актів сексуального насильства, і забезпечення того, щоб жертви мали доступ до органів правосуддя, щоб протягом усього судового процесу до них ставились із гідністю, і щоб вони були захищені і отримували компенсацію за їхні страждання;

7. наполегливо закликає всі сторони конфлікту забезпечувати ретельне розслідування всіх повідомлень про скоєння цивільними особами або військовослужбовцями актів сексуального насильства та притягнення до відповідальності перед судом можливих виконавців, а також забезпечити, щоб цивільні начальники і військові командири використовували свою владу і свої повноваження для запобігання сексуальному насильству, включаючи боротьбу з безкарністю, відповідно до норм міжнародного гуманітарного права;

8. закликає Генерального секретаря визначати і вживати належних заходів для невідкладного направлення групи експертів на місця виникнення ситуацій, які викликають особливу стурбованість у зв’язку з поширенням випадків сексуального насильства в умовах збройного конфлікту, діючи через структури присутності ООН  на місцях і за згодою уряду приймаючої країни, з метою надання допомоги національним органам влади у зміцненні законності та рекомендує використовувати існуючі людські ресурси системи ООН та добровільні внески, спираючись, у відповідних випадках, на необхідний досвід фахівців у галузі забезпечення законності та зміцнення цивільних і військових судових систем, у сферах посередництва, кримінального розслідування, реформування сектора безпеки, захисту свідків, застосування належних процесуальних норм в ході судового процесу і у сфері проведення широкої інформаційно-просвітницької роботи серед населення, а також, зокрема, для:

a) налагодження тісної взаємодії з посадовими особами національних законодавчих і судових органів та іншими співробітниками відповідних державних систем цивільної та військової юстиції у сфері боротьби з безкарністю, в тому числі шляхом зміцнення національного потенціалу,          і необхідності врахування всього спектру механізмів здійснення правосуддя;

b) виявлення прогалин у національних заходах і розробка цілісного національного підходу у сфері боротьби з сексуальним насильством в умовах збройного конфлікту, у тому числі шляхом посилення кримінальної відповідальності, забезпечення більш чуйного ставлення до жертв і зміцнення потенціалу судових органів;

c) розробки рекомендацій стосовно координування внутрішніх
і міжнародних зусиль і ресурсів з метою зміцнення потенціалу уряду в галузі боротьби з сексуальним насильством в умовах збройного конфлікту;

d) налагодження, у відповідних випадках, взаємодії з місією ООН в конкретній країні, групою у країні та з вищезазначеним Спеціальним представником Генерального секретаря з метою виконання в повному обсязі заходів, передбачених резолюцією 1820 (2008) (995_ h11);

9. рекомендує державам, відповідним підрозділам ООН і структурам громадянського суспільства, випадках там, де це необхідно, надавати у тісній співпраці з національними органами влади допомогу у зміцненні національного потенціалу судових та правоохоронних систем у ситуаціях, які викликають особливу стурбованість у зв’язку з поширенням випадків сексуального насильства в умовах збройного конфлікту;

10. повторно підтверджує свій намір у разі введення і продовження режимів адресних санкцій у ситуаціях збройного конфлікту враховувати доцільність включення, у відповідних випадках, критеріїв визначення суб’єктів, які здійснюють зґвалтування і акти сексуального насильства в інших формах, і закликає всі миротворчі та інші відповідні місії ООН та органи ООН, зокрема Робочу групу з питань дітей і збройних конфліктів, надавати всю відповідну інформацію про випадки сексуального насильства відповідним комітетам Ради Безпеки ООН з санкцій, у тому числі через моніторингові групи і групи експертів комітетів з санкцій Ради Безпеки ООН;

11. висловлює свій намір забезпечити, щоб резолюції про встановлення або продовження миротворчих мандатів, у відповідних випадках, містили положення про необхідність запобігання та попередження сексуального насильства і передбачали відповідні вимоги звітування перед Радою Безпеки;

12. постановляє включати, у відповідних випадках, в мандати миротворчих операцій ООН конкретні положення про необхідність забезпечення захисту жінок і дітей від зґвалтувань та інших актів сексуального насильства, у тому числі, з урахуванням кожного конкретного випадку, про призначення радників з питань захисту жінок до складу радників з ґендерних питань і до складу підрозділів з питань захисту прав людини, і просить Генерального секретаря систематично аналізувати доцільність включення радників з питань захисту жінок, а також їх кількість і функції при підготовці кожної миротворчої операції ООН;

13. закликає держави, за підтримки міжнародної спільноти, розширити для жертв сексуального насильства, зокрема в сільських районах, доступ до послуг з надання медичної допомоги, психосоціальної підтримки, правової допомоги та соціально-економічної реінтеграції;

14. висловлює свій намір домагатися підвищення ефективності періодичних поїздок на місця в райони конфлікту за рахунок організації інтерактивних зустрічей з жінками із місцевого населення і жіночими організаціями на місцях для ознайомлення з проблемами і потребами жінок у районах збройного конфлікту;

15. закликає керівників національного та місцевого рівнів, включаючи традиційних вождів і релігійних лідерів, брати на себе більш активну роль у ознайомленні громад з проблемами сексуального насильства з метою недопущення маргіналізації та стигматизації жертв, надання їм допомоги в соціальній реінтеграції та викорінення культури безкарності за вчинення таких злочинів;

16. наполегливо закликає Генерального секретаря, держави-члени та керівників регіональних організацій вжити заходів щодо збільшення представництва жінок у посередницьких процесах і процесах прийняття рішень, що стосуються врегулювання конфліктів і миробудування;

17. наполегливо закликає, щоб питання сексуального насильства були включені до порядку денного всіх мирних переговорів, які проводяться під егідою ООН, і наполегливо закликає, щоб проблеми сексуального насильства з самого початку стали предметом обговорення в рамках мирних процесів із врегулювання таких ситуацій, зокрема в період розробки угод про припинення вогню, забезпечення гуманітарного доступу і дотримання прав людини, в період дії припинення вогню та здійснення контролю за дотриманням режиму припинення вогню, в рамках впровадження програм роззброєння, демобілізації та реінтеграції, проведення заходів з реформування сектору безпеки та реалізації заходів щодо перевірки військовослужбовців збройних сил і сил безпеки, здійснення правосуддя і виплати компенсації, а також у період постконфліктного відновлення та розвитку;

18. підтверджує роль Комісії з миробудування у сприянні застосуванню комплексних ґендерних підходів для зниження нестабільності в постконфліктних ситуаціях, відзначаючи важливу роль жінок у розбудові суспільства, і наполегливо закликає Комісію з миробудування рекомендувати всім сторонам у державах впровадження її програм включати до їх стратегії постконфліктного відновлення заходи зі скорочення масштабів сексуального насильства і домагатися їх реалізації;

19. закликає держави-члени збільшити кількість жінок, які направляються у складі військових і поліцейських контингентів для участі в миротворчих операціях ООН, і забезпечити для всього військового і поліцейського персоналу належну підготовку щодо виконання їх обов’язків;

20. просить Генерального секретаря забезпечити надання технічної підтримки країнам, що надають війська і поліцейські сили, з метою включення до програм підготовки військового і поліцейського персоналу в період до відправки і в ході проходження вступного курсу навчальних матеріалів з проблем сексуального насильства;

21. просить Генерального секретаря продовжувати та активізувати зусилля із впровадження в життя політики абсолютної нетерпимості до сексуальної експлуатації та сексуального насильства в операціях з підтримки миру ООН і наполегливо закликає країни, що надають війська і поліцейські сили, вживати належні превентивні заходи, зокрема проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи в період, що передує розгортанню, і безпосередньо в районі театру операцій, і інших заходів для забезпечення всієї повноти відповідальності у випадках такої поведінки їх персоналу;

22. просить Генерального секретаря продовжувати давати вказівки всім відповідним організаціям системи Організації Об’єднаних Націй вживати конкретних заходів щодо забезпечення систематичного включення ґендерної проблематики у діяльність їх відповідних установ, в тому числі шляхом забезпечення виділення належних фінансових і людських ресурсів та їх розподілу серед всіх відповідних підрозділів і департаментів, і структур на місцях, а також щодо зміцнення в рамках їх відповідних мандатів співробітництва та координації у вирішенні проблем сексуального насильства в умовах збройного конфлікту;

23. наполегливо закликає відповідних спеціальних представників Генерального секретаря та Координатора з надзвичайної допомоги, під час стратегічної та технічної підтримки з боку мережі учасників ініціативи “Дії ООН”, здійснювати роботу з державами-членами з метою розробки по лінії урядів і ООН спільних комплексних стратегій боротьби з сексуальним насильством, консультуючись з усіма відповідними зацікавленими суб’єктами, і регулярно надавати оновлену інформацію з цього питання в їх стандартних звітах Центральним установам;

24. просить Генерального секретаря забезпечити надання у всіх відповідних доповідях Раді Безпеки більш систематичної звітності про масштаби і тенденції вчинення сексуального насильства в умовах збройних конфліктів, з аналізом характерних особливостей таких нападів і розробкою показників раннього розпізнання випадків використання сексуального насильства в умовах збройного конфлікту, і пропонує спеціальним представникам Генерального секретаря, Координатору з надзвичайної допомоги, Верховному комісару Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Спеціальному доповідачу з питань насильства щодо жінок та Голові учасників ініціативи “Дії ООН” надавати Раді Безпеки, в координації з вищезазначеним Спеціальним представником, додаткову інформацію і документацію в ході брифінгів з проблем сексуального насильства в умовах збройних конфліктів;

25. просить Генерального секретаря включати, у відповідних випадках, у свої чергові доповіді про діяльність окремих миротворчих операцій інформацію про кроки, зроблені для здійснення заходів, спрямованих на захист цивільних осіб, перш за все жінок і дітей, від актів сексуального насильства;

26. просить Генерального секретаря, з урахуванням пропозицій, які містяться в його доповіді, а також будь-яких інших відповідних елементів, розробити в терміновому порядку, бажано протягом трьох місяців, конкретні пропозиції щодо шляхів забезпечення в рамках існуючої системи ООН більш ефективного та результативного контролю та звітності про реалізацію заходів, спрямованих на забезпечення захисту жінок і дітей від зґвалтувань та актів сексуального насильства в інших формах в умовах збройного конфлікту і в постконфліктний період, з використанням досвіду фахівців системи ООН і внесків національних урядів, регіональних організацій, неурядових організацій в якості консультацій,
а також різних структур громадянського суспільства, в метою своєчасного отримання об’єктивної, достовірної та надійної інформації про прогалини в роботі підрозділів ООН для розгляду та прийняття відповідних рішень;

27. просить Генерального секретаря продовжувати надавати Раді Безпеки щорічні доповіді про хід виконання резолюції 1820 (2008) (995_h11) і надати до вересня 2010 його наступну доповідь про хід виконання цієї резолюції та резолюції 1820 (2008), яка повинна, серед іншого, включати:

a) детальний план координації зусиль та здійснення стратегій своєчасного збору інформації з дотриманням етичних норм;

b) оновлену інформацію про заходи координаторів у складі місій ООН, що займаються проблемами сексуального насильства, з налагодження тісної взаємодії з Координатором-резидентом/Координатором з гуманітарних питань, групою в країні ООН та у відповідних випадках, вищезазначеним Спеціальним представником та/або групою експертів з вирішення проблем сексуального насильства;

c) інформацію про сторони збройного конфлікту, щодо яких є які обґрунтовані підозри систематичного вчинення зґвалтувань або актів сексуального насильства в інших формах в ситуаціях порядку денного Ради Безпеки;

28. постановляє розглянути через два роки і надалі розглянути залежно від необхідності мандати Спеціального представника, про якого йдеться в пункті 4 постановлюючої частини, і групи експертів, про яку йдеться в пункті 8 постановлюючої частини цієї резолюції, з урахуванням процесу, ініційованого Генеральною Асамблеєю в її резолюції 63/311, що стосується створення окремого підрозділу з ґендерних питань в структурі Організації Об’єднаних Націй;

29. постановляє продовжувати активно займатися цим питанням.

Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти

14 грудня 1960 року

(Витяг)

   Статья 1

     1. В настоящей Конвенции выражение “дискриминация” охватывает всякое  различие, исключение, ограничение или предпочтение  по признаку расы, цвета кожи, пола, языка, религии, политических или иных убеждений, национального или социального происхождения, экономического положения или рождения, которое имеет целью или следствием уничтожение или нарушение равенства отношения в области образования, и, в частности:

     а. Закрытие для какого-либо лица или группы лиц доступа к образованию любой ступени или типа;

     b. Ограничение образования для какого-либо лица или группы лиц низшим уровнем образования;

     с. Создание или сохранение раздельных систем образования или учебных заведений для каких-либо лиц или группы лиц, помимо случаев, предусмотренных положением статьи 2 настоящей Конвенции;

или

     d. Положение, несовместимое с достоинством человека, в которое ставится какое-либо лицо или группа лиц.

     2. В настоящей  Конвенции слово “образование” относится ко всем типам и ступеням образования и включает доступ к образованию, уровень  и  качество обучения,  а  также  условия,  в которых оно ведется.

Статья 2

     Следующие положения не рассматриваются как дискриминация с точки зрения статьи 1 настоящей Конвенции, если они допускаются в отдельных государствах:

     а. Создание или сохранение раздельных систем образования или учебных заведений для учащихся разного пола в тех случаях, когда эти системы или заведения обеспечивают равный доступ к образованию, когда их преподавательский состав имеет одинаковую квалификацию, когда они располагают помещениями и оборудованием равного качества и позволяют  проходить обучение по одинаковым программам;

     b. Создание или сохранение по мотивам религиозного или языкового характера раздельных систем образования или учебных заведений, дающих образование, соответствующее выбору родителей или законных опекунов учащихся, в тех случаях, когда включение в эти системы или поступление в эти заведения является добровольным и если даваемое ими образование соответствует нормам, предписанным или утвержденным компетентными органами образования, в частности в отношении образования одной и той же ступени;

     с. Создание или сохранение частных учебных заведений в тех случаях, когда их целью является не исключение какой-либо группы, а лишь дополнение  возможностей образования, предоставляемых государством, при условии, что их  деятельность  действительно отвечает  вышеуказанной  цели и что даваемое  ими образование соответствует нормам, предписанным или утвержденным компетентными органами образования, в частности в отношении норм образования одной и той же ступени.

Статья 3

     В целях ликвидации или предупреждения дискриминации, подпадающей под определение, данное в настоящей Конвенции, государства, являющиеся сторонниками этой последней, обязуются:

     а. Отменить все законодательные постановления и административные распоряжения и прекратить административную практику дискриминационного характера в области образования;

     b. Принять, если нужно, в законодательном порядке меры, необходимые для того,  чтобы устранить всякую дискриминацию  при приеме учащихся в учебные заведения;

     с. Не допускать в том, что касается платы за обучение, предоставления  стипендий и любой другой помощи учащимся,  а также разрешений и льгот,  которые могут быть необходимы для продолжения образования за границей, никаких различий в отношении к учащимся – гражданам данной страны со стороны государственных органов, кроме различий, основанных на их успехах или потребностях;

     d. Не допускать – в случаях, когда государственные органы предоставляют учебным заведениям те или иные виды помощи – никаких предпочтений или ограничений, основанных исключительно на принадлежности учащихся к какой-либо определенной группе;

     e. Предоставлять иностранным гражданам, проживающим  на их ттерритории, такой же доступ к образованию, что и своим гражданам.

Статья 4

     Государства, являющиеся сторонами настоящей Конвенции, обязуются, кроме того, разрабатывать, развивать и проводить в жизнь общегосударственную политику, использующую соответствующие национальным условиям и обычаям методы для осуществления равенства возможностей и отношения в области образования, и, в частности:

     а. Сделать начальное образование обязательным и бесплатным; сделать  среднее образование в различных его формах всеобщим достоянием и обеспечить его общедоступность; сделать высшее образование  доступным  для всех на основе полного равенства и в зависимости от способностей каждого; обеспечить соблюдение предусмотренной законом обязательности обучения;

     b. Обеспечить во всех государственных учебных заведениях равной ступени одинаковый уровень образования и равные условия в отношении качества обучения;

     с. Поощрять и развивать подходящими методами образование лиц, не получивших начального образования или  не  закончивших его, и продолжение их образования  в  соответствии  со  способностями каждого;

     d. Обеспечить без дискриминации подготовку к преподавательской профессии.

Статья 5

     1. Государства,  являющиеся  сторонами  настоящей Конвенции, считают, что:

     а. Образование должно быть  направлено  на  полное  развитие человеческой  личности и на большее уважение  прав  человека и основных  свобод;  оно   должно содействовать взаимопониманию, терпимости  и  дружбе  между  всеми  народами и всеми расовыми или религиозными группами,  а также развитию деятельности  Организации Объединенных Наций по поддержанию мира;

     b. Родители и, в соответствующих случаях, законные опекуны должны иметь возможность, во-первых, в рамках, определенных законодательством каждого  государства, свободно посылать  своих детей не в государственные, а в другие  учебные  заведения, отвечающие минимальным требованиям, предписанным или утвержденным компетентными органами образования, и, во-вторых, обеспечивать религиозное и моральное  воспитание  детей  в  соответствии  с  их собственными убеждениями, никому в отдельности и ни одной группе лиц, взятой в целом, не следует навязывать религиозное воспитание, не совместимое с их убеждениями;

     с. За лицами, принадлежащими к национальным меньшинствам, следует признавать право вести собственную просветительную работу, включая руководство школами, и, в соответствии с политикой в области образования каждого государства, использовать или преподавать свой собственный язык, при условии, однако, что:

     (i) Осуществление этого права не мешает лицам, принадлежащим к меньшинствам, понимать культуру и язык всего коллектива и участвовать в его деятельности, и что оно  не  подрывает суверенитета страны;

     (ii) Уровень образования в такого рода школах не ниже общего уровня, предписанного или утвержденного компетентными органами; и

     (iii) Посещение такого рода школ является факультативным.

     2. Государства, являющиеся сторонами настоящей Конвенции, обязуются принять все необходимые меры, чтобы обеспечить применение принципов, изложенных в пункте 1 настоящей Статьи.

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації

Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок

Факультативний протокол до Конвенції Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок

Пекінська декларація та Платформа дій, прийняті на четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок 15 вересня 1995 року

Конвенція про права осіб з інвалідністю 

Рада Європи

EU Council Directive 97/80/ЕС «Про застосування  принципу рівного ставлення до чоловіка та жінок стосовно доступу  до зайнятості, професійного навчання та кар’єри, і умов праці»

Стаття 2.1. Принцип рівного ставлення означає, що не повинно бути жодної дискримінації за статтю, прямої чи непрямої, зокрема стосовно шлюбного чи сімейного статусу.

2. Для цієї Директиви застосовуються наступні визначення:

пряма дискримінація: коли ставлення до однієї особи є менш прихильним/вигідним ніж до іншої у такій же ситуації, на ґрунті статі;

непряма дискримінація: коли явно нейтральне положення, критерії чи практика ставить осіб однієї статі у невигідне становище порівняно з особами іншої статі, крім випадків, коли це положення, критерії чи практики є об’єктивно  обґрунтованими законною метою;

переслідування/домагання (harassment): коли небажана поведінка, яка стосується статі особи, виникає з ціллю вплинути чи принизити гідність особи, або створити загрозливе, вороже, принизливе, образливе середовище;

сексуальні домагання: коли будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуальної природи виникає з ціллю принизити гідність особи, зокрема, коли створюється загрозливе, вороже, принизливе, образливе середовище;

3. Переслідування/домагання та сексуальні домагання в рамках цієї Директиви мають вважатися дискримінацією за статтю і на цій основі бути заборонені.

5. Країни-члени мають заохочувати відповідно до національного законодавства, колективні договори чи практики, працедавців чи осіб відповідальних за доступ до професійної освіти, вживати заходів для попередження всіх форм дискримінації за статтю, зокрема переслідування/домагання та сексуальні домагання на робочому місці


Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

Стаття 14. Заборона дискримінації
Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Стаття 9. Свобода думки, совісті і релігії
1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Стаття 1. Загальна заборона дискримінації
1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою  ознакою,  наприклад за ознакою статі,  раси,  кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших  переконань,  національного  чи  соціального  походження, належності  до національної меншини,  майнового стану,  народження або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1.

Європейська соціальна хартія (переглянута)

Стаття E. Заборона дискримінації
Здійснення прав,  передбачених  цією Хартією,  забезпечується без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови,  релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, стану здоров'я, належності до національної меншини, народження або інших обставин.

Стаття 20. Право на рівні можливості та рівне ставлення у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі
З метою забезпечення ефективного здійснення права на рівні можливості  та рівне ставлення у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії  без дискримінації за ознакою статі. [...]

Рамкова конвенція про захист національних меншин

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин