23/02/2026 10:29

Україна має залишатися у фокусі світу. Не як новина. Не як тема для звіту. А як постійне зобов’язання і пряма відповідальність.

Омбудсман України зазначив, що міжнародна комунікація — це не про протокол. Це про право і обов’язок говорити тоді, коли хтось свідомо обирає мовчання. Також зазначив, що кожна міжнародна зустріч — це можливість знову і знову називати речі своїми іменами: війна, злочини Російської Федерації, системне знищення прав людини. Це можливість вимагати реакції — не символічної, не відкладеної. Не завтра. Не після чергової резолюції. Сьогодні.

Дмитро Лубінець надав статистику та навів приклад:

«Робоча група з людського виміру, співголовами якої є Канада та Норвегія, працює з найважчим і найболючішим: поверненням дітей, цивільних осіб і військовополонених. Уже відбулося 11 засідань. Чотири — лише за 2025 рік. І завдяки цій роботі 6422 українців повернулися додому. Серед них — 409 цивільні. Це не абстрактні дані. Це 6422 конкретних людини», — написав Уповноважений ВРУ з прав людини.

Також зауважив і на інших цифрах, які не можна ігнорувати. Та повідомив, що міжнародна коаліція за повернення українських дітей. Сьогодні — 46 держав-членів і 4 спостерігачі. Також зазначив, що у 2025 році до коаліції приєдналися Андорра, Монако, Рада Європи, Європейський Союз, Парламентська асамблея ОБСЄ. Так, це крок уперед. Але будемо чесними до кінця: в Організації Об’єднаних Націй — 193 держави. І лише 46 з них наважилися зробити цей крок.

Омбудсман України додав, що багато держав досі уникають прямоти. Уникають відповідальності. Бояться прямо протистояти Росії. Бояться втратити політичний комфорт. Але ціну за цю обережність платять не вони. Її платять діти. Її платять звичайні мирні українці.

У 2025 році я разом із керівництвом Офіс Омбудсмана України провів 154 зустрічі з міжнародними партнерами. Ми системно передаємо звіти до ООН, ОБСЄ, Ради Європи, Моніторингової місії ООН з прав людини. Ми передаємо задокументовані дані про страти українських військовополонених до ООН і МКЧХ.

«І я ставлю просте, але незручне запитання: чи достатньо цього? Реакція є. Але вона запізніла і недостатня. Злочини Росії тривають. Безкарність триває. А це означає лише одне: світ досі не виконав свій обов’язок. Світ не має права звикати. Не має права втомлюватися. Не має права ховатися за формулюваннями. Кожне зволікання — це нові зламані долі. Кожна пауза — це нові жертви», — зауважив Дмитро Лубінець.